15 січня, четверг

 Прокинулись ми...без дверей. Виявляється, вночі чоловіча частина нашого  будинку вирішила пожартувати та викрала двері звідусюди і ванні кімнати теж без уваги не залишились:D Повернувши двері з Нарнії, ми всі вирушили на заняття. 

План був таким:

Скоріш за все, фото виглядає незрозумілим, тому поясню все  в деталях.
Отже, першою зупинкою в нас були компліменти. Включилась музика і ми хаотично ходили по приміщенню, а коли ставало тихо,  ми мали зупинитись та казати щось приємне людині навпроти. Мені це сподобалось тим, що це примушувало нас бачити в людях щось хороше, навіть якщо раніше ми бачили в них тільки погане. І іншим зробили приємно, і себе зробили кращими)

 Наступним пунктом були...стільці) Звучить дивно, чи не так?) Так от, 45 стільців стояли в колі, а 45 людей стояли за ними і  тримали  їх за допомогою двох пальців в балансі, щоб стільці тримались тільки на 2 задніх ніжках та не падали. На рахунок три ми мали пересунутись вправо та вже керувати балансом стільця справа і зробити все це так, щоб стілець не  впав. Ми мали закінчити після спроби, коли жоден(!) з 45 стільців не впаде. Повинна визнати, що це було тяжко і вже після 27 спроби, коли знов впали 2 стільця, то моє терпіння закінчилось, але я старалась:D Це завдання без сумнівів полягає в роботі в команді: ти довіряєш іншим, інші довіряють тобі, і ви намагаєтесь не підвести  один одного. Марк, наш головний, підтримував нас з усієї сили і ось нарешті настала ця спроба-ЖОДЕН СТІЛЕЦЬ НЕ ВПАВ! Спочатку ніхто не повірив, а потім це була справжня ейфорія, таке враження начебто ти виграв Олімпійські ігри:D Цікаво, як можуть змінюватись пріоритети людей і ця гра була показником цього.

Наступна гра є моїм фаворитом за весь курс в поїздці, вона дійсно варта уваги.

Нас розділили на 2 команди по 20 людей. Команди посадили за довгий стіл навпроти один одного. Біля крайніх гравців з правої сторони стояв Марк. Всі повинні були взятись за руки та закрити очі, крім тих двох крайніх. Марк підкидав монетку, щоб ті двоє могли бачити: орел це чи решка. Якщо випадав орел, то ті крайні гравці мали потиснути руку сусіда-"передати імпульс", а сусід сусідові і так аж до останнього учасника команди. Якщо крайній учасник відчував імпульс, то він повинен був схопити м'яч, який стояв перед ним і це означало, що його команда отримала очко, бо передала імпульс до кінця раніше іншої. Якщо ж  випадала решка, то потрібно було чекати доки не випаде орел.  І так всі переміщались кожен раз, щоб кожен спробував кожну роль.

Не передати словами весь той адреналін під час гри, хоча й ми просто сиділи.  Те відчуття, коли ти розумієш, що  не можеш підвести свою команду: ти не повинен тормозити, маєш визначити орла, швидко передати імпульс, не порушувати правила. Та в той самий час, коли хтось помилявся, всі сприймали це нормально і без штиків та підтримували цю людину, щоб вона не почувалась аутсайдером. Кожен старався для своєї команди і кожна команда показала неймовірний результат. Тоді я врешті решт зрозуміла, що таке "робота в команді" і з чим її їдять. В той самий час в нас прокинувся дух конкуренції, і ми робили все найможливіше, щоб переплюнути інших.

Каюсь, не пам'ятаю хто виграв) Але хіба це має значення? Має значення те, що кожна людина в той день дала частку себе в команду, бо якби хтось не старався, це було б видно по результатам. Як-то кажуть, ми є краплями, але ці краплі разом створюють океан♥

День закінчився репетицією до презентації та затишними розмовами. Ввечері я лежала в ліжку і переосмислювала все. Життя-така штука, різноманітність якої залежить тільки від тебе, тому робіть все, щоб воно було насиченим;)

Спасибі за увагy♥
Happy days are here again☺