15 січня, четверг

 Прокинулись ми...без дверей. Виявляється, вночі чоловіча частина нашого  будинку вирішила пожартувати та викрала двері звідусюди і ванні кімнати теж без уваги не залишились:D Повернувши двері з Нарнії, ми всі вирушили на заняття. 

План був таким:

Скоріш за все, фото виглядає незрозумілим, тому поясню все  в деталях.
Отже, першою зупинкою в нас були компліменти. Включилась музика і ми хаотично ходили по приміщенню, а коли ставало тихо,  ми мали зупинитись та казати щось приємне людині навпроти. Мені це сподобалось тим, що це примушувало нас бачити в людях щось хороше, навіть якщо раніше ми бачили в них тільки погане. І іншим зробили приємно, і себе зробили кращими)

 Наступним пунктом були...стільці) Звучить дивно, чи не так?) Так от, 45 стільців стояли в колі, а 45 людей стояли за ними і  тримали  їх за допомогою двох пальців в балансі, щоб стільці тримались тільки на 2 задніх ніжках та не падали. На рахунок три ми мали пересунутись вправо та вже керувати балансом стільця справа і зробити все це так, щоб стілець не  впав. Ми мали закінчити після спроби, коли жоден(!) з 45 стільців не впаде. Повинна визнати, що це було тяжко і вже після 27 спроби, коли знов впали 2 стільця, то моє терпіння закінчилось, але я старалась:D Це завдання без сумнівів полягає в роботі в команді: ти довіряєш іншим, інші довіряють тобі, і ви намагаєтесь не підвести  один одного. Марк, наш головний, підтримував нас з усієї сили і ось нарешті настала ця спроба-ЖОДЕН СТІЛЕЦЬ НЕ ВПАВ! Спочатку ніхто не повірив, а потім це була справжня ейфорія, таке враження начебто ти виграв Олімпійські ігри:D Цікаво, як можуть змінюватись пріоритети людей і ця гра була показником цього.

Наступна гра є моїм фаворитом за весь курс в поїздці, вона дійсно варта уваги.

Нас розділили на 2 команди по 20 людей. Команди посадили за довгий стіл навпроти один одного. Біля крайніх гравців з правої сторони стояв Марк. Всі повинні були взятись за руки та закрити очі, крім тих двох крайніх. Марк підкидав монетку, щоб ті двоє могли бачити: орел це чи решка. Якщо випадав орел, то ті крайні гравці мали потиснути руку сусіда-"передати імпульс", а сусід сусідові і так аж до останнього учасника команди. Якщо крайній учасник відчував імпульс, то він повинен був схопити м'яч, який стояв перед ним і це означало, що його команда отримала очко, бо передала імпульс до кінця раніше іншої. Якщо ж  випадала решка, то потрібно було чекати доки не випаде орел.  І так всі переміщались кожен раз, щоб кожен спробував кожну роль.

Не передати словами весь той адреналін під час гри, хоча й ми просто сиділи.  Те відчуття, коли ти розумієш, що  не можеш підвести свою команду: ти не повинен тормозити, маєш визначити орла, швидко передати імпульс, не порушувати правила. Та в той самий час, коли хтось помилявся, всі сприймали це нормально і без штиків та підтримували цю людину, щоб вона не почувалась аутсайдером. Кожен старався для своєї команди і кожна команда показала неймовірний результат. Тоді я врешті решт зрозуміла, що таке "робота в команді" і з чим її їдять. В той самий час в нас прокинувся дух конкуренції, і ми робили все найможливіше, щоб переплюнути інших.

Каюсь, не пам'ятаю хто виграв) Але хіба це має значення? Має значення те, що кожна людина в той день дала частку себе в команду, бо якби хтось не старався, це було б видно по результатам. Як-то кажуть, ми є краплями, але ці краплі разом створюють океан♥

День закінчився репетицією до презентації та затишними розмовами. Ввечері я лежала в ліжку і переосмислювала все. Життя-така штука, різноманітність якої залежить тільки від тебе, тому робіть все, щоб воно було насиченим;)

Спасибі за увагy♥
Happy days are here again☺

14 січня, середа
Ранок видався МЕГА холодним, снідали ми в піжамах та плєдах,  бо просто не хотіли замерзнути ще більше)  Нас попередили, що з сербами в нас будуть актівіті після обіду, але які саме, нам не сказали. Ми пішли на репетицію  презентації України(завивання колядок та Червоної рути, ніколи їх не забуду), а після цього нас зібрала Кейт і сказала, що пора би вже...вивчити імена один одного!) Отже, починала якась людина по колу і казала своє ім'я, сусід мав повторити ім'я тої людини і  сказати своє. Сусід сусіда вже мав сказати ім'я 2 попередніх+своє. Як ви зрозуміли, останнім персонам було найтяжче, і вгадайте, хто був одним із них? :D Зате я назвала 30 людей, яких я не могла відрізнити на лице раніше, не помилившись! Прогрес в пам'яті!)

Ми понабивали наші голодні животики та почимчикували в спортзал на щось супер-секретне)

Перша фотографія з нашим дружком-сербом

А ось і сам спортзал

Ми прийшли, разом з сербами стали витягувати номерки , хто в якій команді буде. Я попала в 4  групу разом зі своїми сусідками(магія, вона така), ще 2 хлопцями-українцями та 4 сербами.

І тут...нас всіх вивели на вулицю та сказали, що бажано бути в рукавицях та в зимових чоботах, неоднозначно подивившись на представників моєї кімнати, які на ногах мали кросівки) Наше тріо бігом побігло в номер, перевдягнулось в зимовий одяг та повернулось в стрій. І хвилюючий момент...............1 завдання! Потрібно було зліпити найвищого(!) сніговика. Маючи не дуже хороший досвід з українським снігом, я думала, що це буде неможливо зліпити бодай щось, але як же я помилялась. Швейцарський сніг просто створений для того, щоб ліпити сніжки та сніговиків! Наша команда настільки захопилась, що кожен зробив величезну брилу снігу, яку було неможливо посунути, що вже говорити про те, щоб поставити одну на одну. Ось таким виявився наш результат)

Це в нього капелюх чарівника)

Ми перемогли, бо хоч і в другої команди сніговик був вищий, але він не був схожим на сніговика взагалі, тому наш низенький красень вивів нас на вищу ступінь :D

Наступним завданням було переносити яйця за допомогою пластикової ложечки та зубів. Це не було складно, але це не завадило мені розбити 2 яйця:D Ми не перемогли, зате це було дуже весело) Фотографії не прикріпляю, бо там крім мого дивного погляду з ложечкою в зубах, нічого цікавого нема)

Третє завдання вже проходило в спортзалі, це були міні-Олімпійські ігри) Стояли всякі перешкоди у вигляді лавочок, лавочок поставлених вертикально і тд. Як ви зрозуміли, дві команди змагались між собою:в кого остання людина закінчить все швидше. Але було однюсіньке "але" : ми мали робити це в парах! Я була в парі з милою дівчиною-сербкою, котра була дуже малесенькою та не знала англійської. Та незважаючи ні на що, ми впорались та наша команда отримала перемогу!) Ох, як же я полюбила ці виходи з комфортної зони у таборі:D

В очікуваннях підрахунків всього квесту, ми пішли до нашого пустого будиночку  та почали зігріватись какао з полуничним джемом. З теплом на душі згадую ті посиденьки, бо це почувалось дуже затишно, коли за вікном йшов прекрасний швейцарський сніг, а ти сидів в теплому будиночку з хорошими людьми навколо, заправляючись швейцарськими продуктами:D

На жаль, ми не зайняли ніякого місця, хоча признаю, що результати були для мене дивними, Та хтозна, може завдання з пластиковими ложечками вартувало багато очок:D Зате ми чудово провели день та отримали багато нових спогадів:)

Люблю всіх♥

Don't believe me, just watch☺

13 січня, вівторок-день курсів

Ранкова Швейцарія зустріла нас приємним сонечком. Діставши наші кросівки, ми пішли до школи на курси.

Отже, почались курси. Марко представив себе нашій групі  і почалоооось) Спершу була гра, де давалось завдання, наприклад знайти людей з таким самим кольором очей, хоббі, релігією, розміром ноги і тд-це все відбувалось завдяки комунікації. Признаюсь, спочатку було некомфортно кричати "40 РОЗМІІІР" або "ГОЛУБІ ОЧІ, ХТО МАЄ ГОЛУБІ ОЧІ? ХЛОПЧЕ, В ТЕБЕ ВИПАДКОВО НЕ ГОЛУБІ ОЧІ? А ЯКЩО НАЙДУ?", зате потім я зрозуміла, що якщо я буду тихою, то свою команду такими темпами не знайду, тому під кінець я вже почувалась вільно) Коли це закінчилось, Марко запитав нас, що на нашу думку означає  ця гра. Я не дуже люблю висказувати свою думку, адже ніколи не знаєш, яка буде реакція, але там була настілька приємна атмосфера і я знала, що там цінують думку кожного, тому я сказала: "You are not alone". Марко схвально кивнув, прозвучало багато інших думок, але під кінець він сказав: "Одна дівчинка сказала  просту на вигляд фразу, але саме вона виражала суть цієї гри-ви не самотні". Мені було настільки приємно на душі, що хотілось підбігти до нього та обійняти його, бо такі little things завжди роблять мене сентиментальною)

В наступній грі треба було розділитись на пари серб-українець. Так як сербів трохи менше, мені випав кумедний сербський вчитель, чому я була навіть рада:D Називалось це дійство " Скульптор та скульптура". Отже, скульпторам давалось завдання зробити з партнера скульптуру, яка б виражала б закоханість, радість, злість, забудькуватість, скупість і тд за допомогою вказівного та середнього пальця правої руки. Коли час виходив, то скульптори мали можливість походити по "музею"(кімнаті) та подивитись на творіння інших)

Думи мої, думи...

Виявляється, що такі вправи роблять всі провідні актори та актриси світу-це допомагає навчитись самовиражатись за допомогою свого тіла, обличчя та міміки. Після цього я ще більше зареспектувала наш табір та його програму)

Потім нас повели на прогулянку на найвищу точку табору-1000 м над рівнем моря. Все було б добре, якби там не було так слизько, а так як деякі персони були в кросівках(я і не тільки:D), то ми влаштували там невелике шоу танців на льоду)

Зате яка краса)

Далі був обід, а тоді ми  табуном прийшли до школи. Марко сказав, що нас чекає дуже важливе та серйозне психологічне випробовування, що  мало хто з дорослих може його витримати з хорошими результатами. Ми аж напружились від таких слів та напридумували собі якихось неіснуючих перешкод. Нам сказали розділитись на пари серб-українець(as always) і сісти для початку навпроти один одного. Мені попався хлопець Марко, який був досить активним протягом навчального дня. Іііі....хвилюючий момент-що ж нам треба було робити?! А треба було дивитись один одному в очі протягом 3 хвилин. З першого погляду звучить просто, але потім я зрозуміла чому Марко сказав, що не кожен це витримує. Час пішов і спочатку ми дивились один одному в очі та сміялись, бо не розуміли в чому фішка. Та всім сказали заспокоїтись і тоді мені стало по-справжньому незатишно, адже ми мали дивитись один на одного, не розмовляючи, не рухаючись, не роблячи нічого! Для мене це було досить приватно і так довго дивлячись на людину, я ніби відкривала для неї якийсь секрет своїй душі, я показувала цій людині себе такою, якою мене мало хто знає. Хоча я й знала тільки його ім'я, але після того, як ми закінчили, в мене з'явилась якась безмежна довіра до Марко. Але це був не кінець. Далі ми мали розвернутись спинами один до одного та на листочках відповідати на питання про...свого напарника. Так-так, виявляється, що під час глядіння, ми мали запам'ятати щось про людину навпроти. Питання були банальні та на них можна було легко запоротись. Ось наприклад, перше було: "як звати вашого напарника" і я знаю, що багато хто відповів неправильно на це питання. Уважність-штука вимоглива) Але наша пара справилась на всі сто) Останнім питанням на листочку було завдання "написати комплімент своєму напарнику" і ми двоє виділили очі  одне одного. І не знаю, як щодо Марко, та я написала це щиро, вірю, що він теж:)

Як бачите, мій результат 12 з 15 і Марко-аніматор був просто в шоці, адже людей з хорошими результатами було десь 15. Він сказав, що така група попалась йому вперше. Ну це було

приємно) На такій ноті і закінчився наш робочий день.

За вечір нічого особливого не відбулось, крім того, що дівчинка з чужого будинку ефектно вийшла з нашого підвалу, не заходячи в двері... Як вона це зробила, історія мовчить, та ми підозрюєм вікна у підвалі:D

Дякую за увагу♥
Don't believe me, just watch☺

12 січня,понеділок

Ну, що ж почнемо?
Це був перший робочий день і ми були в нервово-солодкому очікуванні-що ж нас чекає? Прийшли ми до школи, яка знаходиться на території табору і о 9 почались наші курси. Темою уроку була тема, яка була мені дійсно дуже потрібна-як правильно ставити свої цілі. Кейт просто відкрила мені очі на те, як я помилялась раніше під час ставлення своїх цілей, я тааак рааадааа, що тепер знаю, як це робиться. Нам дали завдання написати цілі(по-правильному), котрі ми хочем виконати під час 3 тижнів в таборі та повісити їх на карту світу. І чим більше вони ставали б реальністю, тим правіше ми мали їх пересувати.

Тоді нас повели на медитацію, але наша група не дуже нею прониклась-було багато сміху навкруги та і я сама не дуже серйозно тоді це сприйняла, але старалась сидіти тихо)

Тоді ми повернулись до класу і нас по лічилці "перший-другий" розділили на дві команди. Виявляється, що ми в таких складах до кінця обміну мали працювати з сербами. Я була щаслива, адже попала в групу з дівчатами, а нашим супервайзором мав бути Марк. Я не знала хто це, але я вважаю, що чоловіки краще доносять інформацію за жінок, тому все було окей:)
Після обіду українська та сербська група зібрались в спортзалі. Фото нема, бо було не до того) Це було офіційне знайомство з сербами, ми робили всякі цікаві ігри. Наприклад, коли одна людина в колі робить якісь рухи, а всі інші за нею повторюють, а двоє інших людей повинні вгадати за допомогою тих, хто "палиться", за ким всі повторюють) Тоді ми розділились на пари серб-українець, сіли спиною до спини. Мене вибрав хлопець-серб по імені Стефан. Отже, ми притулились спинами і тоді Марк почав проводити міні-медитацію. Потім ми повернулись обличчями один до одного та мали навчити один одного дрібничок на наших рідних мовах: як рахувати від 1 до 10, слова "привіт", "до побачення", "школа" і тд.
Тоді й почалось перше випробування, хоча  мало бути навпаки) Справа в тому, що Стефан взагалі не знав англійської, ВЗАГАЛІ, і він не розумів, коли я просила його, щоб він навчив мене цифр по-сербськи. Це не зламало мій бойовий дух і я була готова до нових випробовувань!)
Отже, ми подарували сербам листівки, які ми зробили ще до обіду  і тоді пішла ЖАРАА. Тепер ми мали працювати по нашим групам(в кожній по 20 українців та 17-18 сербів). Марк дав завдання сербам сісти в коло, а українці мали зробити зовнішє коло навколо них, людина навпроти людини. Барабанная дробь*бумбумбумбум*. Отже, на спілкування з людиною давалась 1 хвилина, а разом давалась і тема для розмови. Час пройшов-пересуваєшся до наступної людини і вам вже дається нова тема для розмови. Спочатку я нервувала, не могла видавити з себе правильні слова, не знала, як підтримати розмову. Але я розуміла, що треба настроїтись, бо так діло не піде, що я і зробила. З останніми людьми я вже шпрехала акі-конь і я розуміла, що бар'єр "бесіди на буденні теми" був практично подоланий. А теми було дійсно прості: розкажи про свою сім'ю, ким ти хочеш бути в майбутньому, хто твій ідол, яка твоя улюблена страва і тд.

Єдина фотографія за день(це ще перед розмовами по колу)

Ось так і пройшов перший робочий день в таборі)

Don't believe me, just watch☺

11 січня, неділя(день екскурсій)

Зранку ми прокинулись, спокійно виглянули у вікно, а там...

СЮРПРААЙЗ

Подістававши наші лижні куртки, ми знов покинули територію табору, щоб поїхати до Ліхтенштайну!) Мені дуже соромно, але до поїздки я взагалі не чула про таке місце і тим більше про те, що це королівство. Приїхали ми до Вадуцу і зрозуміли, що наступна година буде активною, бо нам треба було підніматись по горі(зі сходами, звісно), щоб насолодитись замком та видами на місто. 

Піднімались ми півгодини, не менше. Види дійсно красиві, але нас навіть не завели в замок(що логічно, адже там проживає князь-не думаю, що він був би радий нас там бачити). Отже, ми просто стояли півгодини на тій висоті, їли наші сухпайки, трохи фотографувались та відновлювали дихання.

Коли ми спустились, змучених нас почали водити по маленькій центральній вулиці Вадуцу, завели в костел, після цього дали нам годинку, щоб ми все обдивились. Але признаюсь чесно, мене там нічого не вразило: людей на вулицях немає, все зроблено, наче під лінійку, крім замку, більше не було на що дивитись. Тим більше я була дуже змучена, так ще й мені було спекотно від лижної куртки та термобілизни.

Тадададам після цього нас нарешті повезли назад до табору! Потім ми весь вечір дурачились, пили багато молока, танцювали та були іксайтед щодо майбутніх курсів. Тільки ввечері мені було трохи недобре - і по стану здоров'я, і на душі я почувалась незрозуміло. Ніби й це не хоумсік, але я просто обдумувала все, що сталось і станеться. Справа в тому, що життя там повністю відрізняється від мого життя вдома, тому мені треба було все обдумати. Я певна, що у багатьох бувають такі філософські вечори)

Спасибі, що читаєте♥

Don't believe me, just watch☺

І на черзі в нас 10 січня, субота.
Прокинулись ми з чудовим настроєм, адже знали, що все тільки попереду. Сонячна погода ще більше покращила настрій. Такі ранки є для мене ідеальними)
Це був вихідний, отже курсів не було-в нас була запланована екскурсія в той день. Десь о 9 я вирішила походити по території та освоїтись і знаєте...я ніколи не забуду ту ранкову прогулянку. Коли я стояла на пагорбі з видом на Бодензі та Троген, я відчула себе вільною. Свіже швейцарське повітря затуманило мені голову і  я просто хотіла кричати від радості та щастя. Я надихалась від краєвидів, від усвідомлення того, що я Швейцарії, від погоди, від повітря, від ЖИТТЯ!

За допомогою камери на телефоні та ефектів навіть найогидніше місце може виглядати захоплююче, зате в Швейцарії все навпаки-ніякі камери не передають справжню красу цього місця.

Через годину ми вже мали бути в автобусі, але жителі моєї кімнати вирішили зробити міні-фотосесію перед від'їздом) Те відчуття, коли Троген по коліна:D

Виявилось, що ми їхали на шопінг в молл Сан-Галлену. Залишили голодних українських дітей на 3 години у двоповерховому торговому центрі) Ми трохи не були в настрої для шопінгу, адже зазвичай він відбувається в кінці поїздок, але задля справки ми зайшли в декілька магазинів і нашому шокові не було меж. Ми звісно чули, що Швейцарія дорога країна, але щоб настільки...Навіть кава в Старбаксі коштувала 7 з половиною франків, що по-нашому десь 150 грн. Куртка, яка в Україні коштувала б до 1000 грн, там була оцінена в 6000. Оговтавшись від шоку, ми просто знайшли лавочки, де ловив вайфай і почали відписувати батькам,друзям, викладати фотографії. За те, що ми нічого не купили, ми не парились, адже через пару тижнів нас очікував шопінг в Німеччині, де НОРМАЛЬНІ ціни.

Коли час вийшов, нам дали сухпайки. Туди входив бутерброд з рибою всередині(я не фанат такого), банан, вода і декілька солодощів:5 маленьких швейцарських цукерок,чупа-чупс і злаковий батончик(теж швейцарський). Підкріпившись, ми поїхали в центр міста. Ми мали їхати в аквапарк, але половина групи відмовилась(включаючи мене), тому нас висадили в центрі міста, а плавців повезли далі) Всі розділились на компанії і понеслось...

На нас дивились як на дикунів, адже місцеві не звикли до туристів, а тут приїхав цілий загін україномовних підлітків, котрі фотографуються на кожному кутку. Якби я жила там, я б теж була в шоці, але для нас,львівських, туристи- не дивина)

 Після знайомства з Сан-Галленом нас повезли додому, до табору. Навіть приємно, що я називаю це місце домом, бо це правда с:
Ввечері серби повинні були провести нам екскурсію по території. 2 серби на двох українців, але нашій трійці зробили виключення) Нас вибрав хлопець Нікола, який в майбутньому став нашим найкращим другом і якась дівчина, ім'я котрої я не пам'ятаю. Нікола дуже шикарно розмовляв на англійській, тому на мене найшло почуття сорому за свою неідеальну розмовну і я була тиха, як миша. Оля(та, що брюнетка) мала ті ж самі душевні переживання, що і я(:D), тому розмовляла з сербами тільки Рокса(та, що блондинка). Під кінець екскурсії, ми задали їм питання, яке найбільш скребло нас-як вони відносяться до ситуації в Україні? Від їхньої відповіді нам  стало добре на душі, виявляється, що  в них схожа ситуація з Косово, як у нас з Кримом, тому ми розумієм один одного. До того ж вони сказали, що більша частина молоді підтримує Україну на відміну від старшого покоління. Принаймні ми були захищені від політичних конфліктів за час поїздки, тому ми полегшено зітхнули)
Так і закінчилась наша перша субота в Швейцарії.

Спасибі, що читаєте♥
Don't believe me, just watch☺

Ну що ж, почнемо!
Виїхали ми 8 січня(рівно місяць назад ааааа!) і подорож тривала цілу добу. Я була трошки мажором, адже  єдина сиділа на 2 сидіннях і вночі спокійно лежала в горизонтальному положенні . З речей, які запам'ятались , хочу виділити Будапешт. Навіть через вікно автобусу це місто мене вразило, я була готова розбити вікно та випригнути з нього, щоб прогулятись по центру столиці)

Хоч якесь фото)

Копія London Eye або я Фотограф від Бога

На ранок ми вже були в Німеччині. Для мене це була дивина, бо нас ніхто не розбудив на кордоні і не вимагав паспорту-це і був перший факт про ЄС, про який я не знала. По суті для них з'їздити з Німеччини в Австрію-це як для нас проїхатись зі Києву до Львова. Ех. Чому не можна так зробити зі всіма країнами? Тоді було б набагато можливостей,  люди стали добрішими і кругозір би масово розширився.
 

Проїхавши Німеччину,Австрію та малу частинку Швейцарії, ми нарешті(!) доїхали до табору.

Нас зустріла мила американка Кейт та затишна територія табору. 

Розселили по будиночкам, де в кожному по 20 дітей та 5 вчителів і тоді почались перші пригоди... *барабанная дробь* - розкладання речей. Байзевей, в кімнату я попала зі своїми однокласницями, які зараз стали мені дуже рідними (занадто багато в них компромату на мене, а в мене на них:D). 

Ну куди ж без легкого хаосу?)

Коли ми більш менш освоїлись, то прийшов час набивання животів-обіду. Виявилось, що в нас одна кухня на будиночок: щодня вибираються чергові, котрі повинні накривати на стіл, забирати їжу з кухні табору, прибирати кухню та мити посуд.Це був трошки шок для нас, бо ми очікували халяву. Зате холодильник цілодобово був доступний, а в додаток до нього прилягало смачнюще швейцарське молоко, за яким я досі сумую.

Forever in my heart

Так,щось я відійшла від теми. Але як би ви спробували це молоко, ви б теж писали про нього, повірте) Тоді в нас нарешті почались курси. Виявилось, що американка Кейт і є нашим головним аніматором(не знаю як їх правильно називати). Також її помічником виявився Адріан з Іспанії і ОМАЙГАД в нього шикарна борода!

З бородою-Адріан, друга дівчина справа-Кейт, блондин- Стефан(причина дівчачих метеликів у животі)

На першому уроці нічого особливого не було. Був розігрів, де ми  мали вгадати, який факт про аніматора з 4 є невірним. Наша команда програла, адже ми були впевнені на всі 100, що Адріан має арабське коріння. Ех, його легендарна борода  збила  нас з толку:D
Після цього нас сфотографували з нашими іменами та побажали насичених вихідних.

Співбесіда на Флексі, чому вона мені згадалась?

Ввечері в нас відбулось знайомсто між собою в будиночку і змучені діти полягали спати)
Так і пройшов мій перший день в Kinderorf Pestalozzi.

Спасибі, що читаєте-мені дуже приємно ділитись своїм досвідом♥