13 січня, вівторок-день курсів

Ранкова Швейцарія зустріла нас приємним сонечком. Діставши наші кросівки, ми пішли до школи на курси.

Отже, почались курси. Марко представив себе нашій групі  і почалоооось) Спершу була гра, де давалось завдання, наприклад знайти людей з таким самим кольором очей, хоббі, релігією, розміром ноги і тд-це все відбувалось завдяки комунікації. Признаюсь, спочатку було некомфортно кричати "40 РОЗМІІІР" або "ГОЛУБІ ОЧІ, ХТО МАЄ ГОЛУБІ ОЧІ? ХЛОПЧЕ, В ТЕБЕ ВИПАДКОВО НЕ ГОЛУБІ ОЧІ? А ЯКЩО НАЙДУ?", зате потім я зрозуміла, що якщо я буду тихою, то свою команду такими темпами не знайду, тому під кінець я вже почувалась вільно) Коли це закінчилось, Марко запитав нас, що на нашу думку означає  ця гра. Я не дуже люблю висказувати свою думку, адже ніколи не знаєш, яка буде реакція, але там була настілька приємна атмосфера і я знала, що там цінують думку кожного, тому я сказала: "You are not alone". Марко схвально кивнув, прозвучало багато інших думок, але під кінець він сказав: "Одна дівчинка сказала  просту на вигляд фразу, але саме вона виражала суть цієї гри-ви не самотні". Мені було настільки приємно на душі, що хотілось підбігти до нього та обійняти його, бо такі little things завжди роблять мене сентиментальною)

В наступній грі треба було розділитись на пари серб-українець. Так як сербів трохи менше, мені випав кумедний сербський вчитель, чому я була навіть рада:D Називалось це дійство " Скульптор та скульптура". Отже, скульпторам давалось завдання зробити з партнера скульптуру, яка б виражала б закоханість, радість, злість, забудькуватість, скупість і тд за допомогою вказівного та середнього пальця правої руки. Коли час виходив, то скульптори мали можливість походити по "музею"(кімнаті) та подивитись на творіння інших)

Думи мої, думи...

Виявляється, що такі вправи роблять всі провідні актори та актриси світу-це допомагає навчитись самовиражатись за допомогою свого тіла, обличчя та міміки. Після цього я ще більше зареспектувала наш табір та його програму)

Потім нас повели на прогулянку на найвищу точку табору-1000 м над рівнем моря. Все було б добре, якби там не було так слизько, а так як деякі персони були в кросівках(я і не тільки:D), то ми влаштували там невелике шоу танців на льоду)

Зате яка краса)

Далі був обід, а тоді ми  табуном прийшли до школи. Марко сказав, що нас чекає дуже важливе та серйозне психологічне випробовування, що  мало хто з дорослих може його витримати з хорошими результатами. Ми аж напружились від таких слів та напридумували собі якихось неіснуючих перешкод. Нам сказали розділитись на пари серб-українець(as always) і сісти для початку навпроти один одного. Мені попався хлопець Марко, який був досить активним протягом навчального дня. Іііі....хвилюючий момент-що ж нам треба було робити?! А треба було дивитись один одному в очі протягом 3 хвилин. З першого погляду звучить просто, але потім я зрозуміла чому Марко сказав, що не кожен це витримує. Час пішов і спочатку ми дивились один одному в очі та сміялись, бо не розуміли в чому фішка. Та всім сказали заспокоїтись і тоді мені стало по-справжньому незатишно, адже ми мали дивитись один на одного, не розмовляючи, не рухаючись, не роблячи нічого! Для мене це було досить приватно і так довго дивлячись на людину, я ніби відкривала для неї якийсь секрет своїй душі, я показувала цій людині себе такою, якою мене мало хто знає. Хоча я й знала тільки його ім'я, але після того, як ми закінчили, в мене з'явилась якась безмежна довіра до Марко. Але це був не кінець. Далі ми мали розвернутись спинами один до одного та на листочках відповідати на питання про...свого напарника. Так-так, виявляється, що під час глядіння, ми мали запам'ятати щось про людину навпроти. Питання були банальні та на них можна було легко запоротись. Ось наприклад, перше було: "як звати вашого напарника" і я знаю, що багато хто відповів неправильно на це питання. Уважність-штука вимоглива) Але наша пара справилась на всі сто) Останнім питанням на листочку було завдання "написати комплімент своєму напарнику" і ми двоє виділили очі  одне одного. І не знаю, як щодо Марко, та я написала це щиро, вірю, що він теж:)

Як бачите, мій результат 12 з 15 і Марко-аніматор був просто в шоці, адже людей з хорошими результатами було десь 15. Він сказав, що така група попалась йому вперше. Ну це було

приємно) На такій ноті і закінчився наш робочий день.

За вечір нічого особливого не відбулось, крім того, що дівчинка з чужого будинку ефектно вийшла з нашого підвалу, не заходячи в двері... Як вона це зробила, історія мовчить, та ми підозрюєм вікна у підвалі:D

Дякую за увагу♥
Don't believe me, just watch☺